Йосип Маршак: «київський Картьє», його фабрика і вулиця в Біличах
Оновлено:
Йосип Маршак (1854–1918) пройшов шлях від учня ювеліра до власника фабрики, яка наприкінці XIX століття лідирувала в ювелірному виробництві Південно-Західного краю Російської імперії. Його називали «київським Картьє». Син Олександр заснував у Парижі ювелірний дім Marchak, а 8 вересня 2022 року Київрада назвала ім’ям майстра вулицю в Біличах.
Від учня до власника майстерні
Маршак народився 1854 року в бідній єврейській родині. Про місце народження джерела пишуть по-різному: Гнатівка під Києвом або містечко Ігнатівка Київської губернії. У 14 років він поїхав до Києва і став учнем у ювелірній майстерні. Згодом отримав дозвіл самостійно робити речі із золота й срібла.
Журнал Huxley переказує родинну історію. У 19 років Йосип одружився з Лією. Посаг виявився малим, і він продав весільний костюм, щоб купити золото на свій перший ланцюжок. 2 травня 1878 року Маршак відкрив майстерню на Подолі. Цю дату дослідники вважають початком фабрики.
Невдовзі майстер перебрався на Хрещатик, де зосереджувалася торгівля коштовностями. За даними Huxley, спершу він орендував дві кімнати в будинку № 4 у швейцарського годинникаря Верле, а згодом викупив його справу.
Яким було виробництво
Дослідниця Наталія Сапфірова називає фабрику лідером ювелірного виробництва Південно-Західного краю наприкінці XIX століття. Точних даних про масштаб мало. Англомовна Berganza пише про близько 150 майстрів на початку XX століття, а Huxley — про понад 300. Спільної цифри джерела не дають.
Загальна кількість виробів теж невідома. На початку XXI століття на аукціоні з’явився смарагдовий гарнітур із фірмовим інвентарним номером понад 40 тисяч. Отже, виробів могло бути щонайменше стільки.
Маршак одним із перших у місті брав на роботу жінок-ювелірів. Сапфірова згадує пристойні умови праці й пенсійне утримання робітників. Водночас, за Huxley, на фабриці штрафували за запізнення й куріння в недозволеному місці.
Хронологія
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1854 | Народження Йосипа Маршака |
| 1878 | Майстерня на Подолі (2 травня) |
| 1893 | Медаль і почесний диплом на Всесвітній виставці в Чикаго |
| 1894 | Золота медаль на Всесвітній виставці в Антверпені |
| 1896 | Срібна оправа лабрадоритових блюда і сільниці, дарунок дворянства Миколі II |
| 1899 | Пожежа на фабриці, збитки 155 тисяч рублів (за Huxley) |
| 1905 | Ілюстрований прейскурант фабрики |
| 1911 | Срібна модель Педагогічного музею |
| 1918 | Смерть Маршака (22 серпня), кінець київської фабрики |
| 1919–1922 | Олександр Маршак починає справу в Парижі (джерела дають різні роки) |
| 1925 | Гран-прі дому Marchak на паризькій виставці декоративних мистецтв |
Що робили на фабриці
Найкраще асортимент показує прейскурант 1905 року. У ньому є брошки, кольє, сережки, медальйони, ланцюжки й цілі гарнітури. Метали — золото різних кольорів, платина і срібло. З каміння переважають діаманти, смарагди, рубіни, сині сапфіри й перли. Опал і бірюза трапляються рідше, а аметист, шерл і місячний камінь — зовсім зрідка.
Ціни починалися від 3 карбованців. Гарнітур із кольє й сережок із діамантами чистої води коштував 25 500 карбованців. Були й трансформери: браслет знімався і ставав брошкою, а підвіси кольє — кулоном і сережками. Такі браслети коштували 525 і 925 карбованців.
Срібло фабрики — це посуд, письмові прибори, пам’ятні блюда, сільниці. Декор тяжіє до рококо, класицизму, ампіру й модерну. Характерна деталь — голова коня на підставках, вазах і цеберках для шампанського. Фірмове клеймо на ермітажних речах — «I.А. МАРШАКЪ» поруч із київським міським клеймом із архангелом Михаїлом.
Вироби продавали в Києві, Полтаві, Харкові й Тифлісі, постачали в магазини Петербурга, Москви й Варшави. У київському магазині, своєю чергою, були речі московського емальєра Федора Рюкерта, який співпрацював із Карлом Фаберже.
Де побачити вироби Маршака
| Музей | Що зберігається |
|---|---|
| Музей історичних коштовностей України, Київ | Одна з найбільших в Україні колекцій: підстаканник «Дракон» у стилі модерн, срібний меморіальний вінок |
| Національний музей історії України, Київ | Срібна модель Педагогічного музею, блюдо митрополиту Іоанникію |
| Музей однієї вулиці, Київ | Футляри для прикрас фабрики |
| Вінницький обласний краєзнавчий музей | 47 срібних виробів, серед них цеберко для шампанського |
| Ермітаж, Санкт-Петербург | Лабрадоритові блюдо й сільниця у срібній оправі, 1896 |
| Державний історичний музей, Москва | Золотий портсигар із сапфіром, срібні прибори, каміновий годинник |
Модель Педагогічного музею (нині Будинок учителя в Києві) замовив меценат Семен Могилевцев як подарунок Миколі II. Її зображення надрукували вже в 1911 році.
Легенди, які треба перевіряти
Найвідоміша історія каже, що Фаберже закрив київську філію, бо не витримав конкуренції з Маршаком. Її переказує Huxley, але документального підтвердження ми не знайшли. Те саме зі статусом постачальника двору. Berganza пише, що Маршак отримав його в 1913 році. Huxley стверджує, що Міністерство двору відмовило йому у праві ставити двоголового орла.
Що сталося після 1918 року
Йосип Маршак помер 22 серпня 1918 року в Києві від раку. За Huxley, заповіт передбачав мільйон рублів на благодійність, але більшовики конфіскували майно. Фабрику націоналізували, а більшість прикрас із її клеймом не збереглася. Сапфірова бачить продовження «школи Маршака» в стінах Київського ювелірного заводу.
Син Олександр поїхав до Франції й відкрив магазин на Рю де ла Пе. Дім Marchak став відомий прикрасами ар-деко й коктейльними каблучками. Після Другої світової до нього прийшли дизайнер Александр Дірінжер, який раніше працював у Cartier, і продавець Жак Вержé, згодом партнер і власник. Подарунки в цьому домі замовляв король Марокко Хасан II. На початку 2000-х правнук засновника, лікар Даніель Маршак, узявся відроджувати бренд.
Вулиця в Біличах
Вулиця завдовжки близько 650 метрів розташована у Святошинському районі Києва. Спершу вона була Лермонтовською, а в 1966 році стала вулицею Маршака на честь радянського поета Самуїла Маршака. Рішення Київради № 5442/5483 від 8 вересня 2022 року лишило прізвище, але змінило людину: тепер вулиця вшановує ювеліра. До неї прилягає й Ювелірний провулок.
Про інші історичні коштовності читайте в матеріалі про браслети Марії-Антуанетти.
Часті питання
Прізвисько закріпилося ще за його життя. Воно відбиває статус фабрики: у Києві Маршак робив дорогі прикраси з діамантами, отримував нагороди на міжнародних виставках і конкурував із великими фірмами імперії.
Це переказ. Ми не знайшли документа, який би прямо підтверджував таку причину закриття.
У Музеї історичних коштовностей України і Національному музеї історії України в Києві, а також у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.
Так. Дім у Парижі заснував його син Олександр після 1918 року. Початок роботи джерела датують по-різному: від 1919 до 1922 року.
Джерела: Н. Сапфірова, «Предмети фабрики Й. Маршака у зібраннях музеїв»; Н. Сапфірова про прейскурант 1905 року; Н. Сапфірова про срібний посуд; Huxley; Berganza; Вікіпедія: вулиця; Вікіпедія: Й. Маршак.
Головне фото: портрет Й. Маршака, невідомий автор / Wikimedia Commons, суспільне надбання.
